Інтерв'ю вчителя української мови та літератури
Хоч і забирали мене з пологового у день, коли з усіх гучномовців лунало: “Перша людина в космосі!”, космонавтом ніколи не мріяла бути. Я земна істота: люблю траву, квіти, дерева – усе, до чого можна доторкнутися.
Ким мріяла стати, чесно кажучи, й не знаю. Знаю точно, що гідною людиною, бо була з дитинства “дуже правильною”. А щоб знайти “сродну працю”, заплющувала очі та уявляла себе лікарем, хореографом, працівником МВС, автодорожником тощо. І лише коли бачила себе серед парт, душа цвіла.
Так сталося, що я відмінниця, золотомедалістка. Тому з усіх предметів у атестаті маю “відмінно”. Випускний іспит – твір “Борці за новий світ (за романом М. Стельмаха “Кров людська – не водиця”) був відзначений комісією обласного відділу освіти як один із найкращих, про що йшлося у підсумковому наказі.
До речі, учитель української мови та літератури – це моя друга спеціальність. У 1982 році я закінчила з відзнакою Черкаський (тоді ще) державний педагогічний інститут за спеціальністю “Російська мова та література”.
Ні, я дуже спокійна, лагідна кішечка. До речі, у класі і школі мене називали Кошкіна (мабуть, через те, що маю фізичну ваду – зіниці, як у кицьки)
Освіта: Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького (1982, 1996), стаж 40 років.
Найрізноманітніші: і традиційні , і суперсучасні інноваційні технології.
Це – моя сім’я.
Мови, точні науки, мистецтво.
Школа – це моє життя, найулюбленіша справа, “сродна” праця, хобі, це те, що тримає мене на цій землі й робить щасливою.
Мої досягнення – це діти , мої і чужі. Усіма горджуся до нестями. Звання “учитель-методист” у порівнянні з їхніми досягненнями – ніщо. Пишаюся, що була причетна до їхнього становлення, що могла принагідно прислужитися їм.
Просто жити радіючи…
